Головна » 2015 » Вересень » 29 » Вікна у світ
17:09
Вікна у світ

Погідним, по-літньому ясним і сонячним видався полудень 16 вересня 2015 р., коли студенти словацького та чеського відділень зі своїми академнаставниками – доцентами Ольгою Мадяр, Тетяною Ліхтей та Мартіном Беніковським відвідали Закарпатський художній музей ім.Йосипа Бокшая. Багато хто з присутніх, передусім першачків, побував тут уперше. Тож організатори щиро сподівалися на незабутні враження та яскраві емоції. Бо ж не секрет, що закарпатська школа живопису є феноменом у контексті європейського малярства. Це треба знати. Цим варто пишатися.

         Очікування справдилися. Молодь захоплено споглядала як постійно діючу експозицію (особливо, зізналися, вразили сакральні полотна Йосипа Бокшая), так і свіжий доробок нашого сучасника, відомого закарпатського художника Ласла Мадяра, презентований у щойно відкритих виставкових залах.

         Затамовуємо подих, опиняючись біля робіт з мистецького циклу “Вікна”… Вікон багато. Вони різні. Кожне приховує таємницю. Тож мимоволі хочеться відхилити білосніжну мереживну фіранку, зазирнути всередину, відчути подих дитинства. “Така герань завжди квітла на вікнах бабусиної хати, – із сумом констатує урбанізована першокурсниця. – Бабусі вже немає, то й герань виставляти на підвіконня нікому… От не думала, що тут, у серці Ужгорода, переживу щось подібне… Щем!”

         Вікна-душі. Вікна-очі. Вікна-дзеркала. Портал у минуле й прийдешнє. Одні – доглянуті, затишні, охайні, видно, що там живе щастя. Інші – пощерблені, потрощені, покинуті, забиті трухлявими дошками, які хочеться зірвати, аби сонячні промені бодай зрідка освітлювали запилені часом скельця… Вікна як люди. У кожного свій Хрест.

         В іншій залі купка студентів зібралася біля картини “Дощ у Пряшеві”. Одних полонили теплі спогади про включене навчання у Пряшівському університеті, з яким кафедра співпрацює не одне десятиліття, іншим, очевидно, забаглося застрибнути під яскраву парасольку до пряшівських незнайомців, показкувати про те – про се…

         Проводжав усіх із музею одинокий філософ-скрипаль у вечірньому місті під прадавньою аркою – прощальна мистецька візія від Ласла Мадяра.

         На пам’ять – сонячне фото. Як магніт – аби повернутися знову.

 

Тетяна Ліхтей, доцент кафедри словацької філології  

Переглядів: 153 | Додав: Slofikaf | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: